Виклики, з якими стикається правосуддя в умовах війни, забезпечення єдності судової практики та європейська інтеграція стали предметом обговорення на Острозькому правничому форумі, що відбувся в Національному університеті «Острозька академія» 30 жовтня 2026 року. До фахових дискусій долучилися суддя Верховного Суду у Касаційному адміністративному суді Михайло Смокович і суддя Верховного Суду у Касаційному цивільному суді Віктор Пророк.

Програма візиту представників Верховного Суду до Острога розпочалася напередодні форуму. Так, 29 жовтня Віктор Пророк провів спеціальну гостьову зустріч із майбутніми правниками – здобувачами вищої освіти, викладачами та науковцями Інституту права Національного університету «Острозька академія». Під час лекції на тему «Позовна давність у трудових спорах в умовах війни» він детально проаналізував ключові правові підходи, закладені в орієнтирній постанові КЦС ВС від 16 вересня 2026 року у справі № 373/1381/25 (ухваленій колегією суддів Третьої судової палати у складі п’яти суддів). Слухачам роз’яснили еволюцію інституту позовної давності, наслідки ухвалення Рішення Конституційного Суду України від 11 грудня 2025 року № 1-р/2025 щодо строків стягнення заробітної плати, а також міжгалузеве застосування положень ч. 1 ст. 9 ЦК України і п. 19 розд. «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України щодо зупинення перебігу позовної давності на час дії воєнного стану.

Основні заходи продовжили наступного дня в межах першої частини форуму, яку присвятили модерованій дискусії «Правосуддя в умовах змін: виклики для судової системи та правничої професії».

Окреслюючи виклики для судової системи, Михайло Смокович наголосив, що війна суттєво вплинула як на організацію роботи судів, так і на характер спорів, які вони розглядають. Серед питань, що потребують особливої уваги, суддя назвав зростання навантаження, забезпечення суспільної довіри до судової влади та впровадження європейських підходів у правозастосування.

За словами доповідача, від початку повномасштабного вторгнення істотно збільшилася кількість адміністративних спорів, пов’язаних із проходженням військової служби, мобілізацією, діяльністю ТЦК та СП, соціальними гарантіями військовослужбовців і членів їхніх сімей, а також пенсійним забезпеченням. За цей період до КАС ВС надійшло близько 235 тис. справ, із них майже 50 тис. – лише у 2026 році. Водночас із 44 суддів КАС ВС п’ятеро входять до складу Великої Палати Верховного Суду, тому розгляд справ забезпечують 39 суддів. Усі справи розглядаються колегіально, а частина – колегіями з п’яти суддів, що додатково збільшує навантаження.

Порушуючи питання суспільної довіри, Михайло Смокович зазначив, що її рівень зростає серед людей, які мають безпосередній досвід участі в судових засіданнях. Натомість загальне сприйняття судової влади значною мірою формується під впливом медіа. На думку судді, переважна увага до негативних випадків не завжди дає змогу скласти повне й об’єктивне уявлення про роботу судів.

Окремо доповідач зупинився на європейській інтеграції України. Він наголосив, що впроваджувати європейські підходи в судову практику необхідно вже сьогодні, незалежно від того, коли Україна набуде членство в ЄС. У цьому контексті Михайло Смокович нагадав, що ще у 2014 році Вищий адміністративний суд України рекомендував адміністративним судам ураховувати практику Суду справедливості Європейського Союзу. На відміну від практики ЄСПЛ, застосування якої передбачене українським законодавством, практика Суду ЄС поки що не є джерелом права в Україні. Водночас сформульовані ним правові підходи та аргументація можуть бути важливими для осмислення окремих правових інститутів.

Віктор Пророк зосередився, зокрема, на можливостях здійснення правосуддя дистанційно. Він висловив думку, що вимога ухвалювати рішення виключно в «нарадчій кімнаті» значною мірою пов’язана з усталеними уявленнями про судовий процес, а не лише із законодавчими обмеженнями. На його переконання, законодавчої заборони на розгляд справи складом суду в дистанційному режимі не існує. Суддя також навів приклад європейських країн, у яких судді в умовах COVID-19 успішно розглядали справи в дистанційному режимі. Натомість суттєві перешкоди для дистанційної роботи мають технічний характер: з міркувань інформаційної безпеки судді не мають віддаленого доступу до автоматизованої системи діловодства суду, а отже не можуть поза робочим місцем вносити до неї документи чи підписувати їх цифровим підписом. Це питання, зауважив доповідач, потребує подальшої дискусії насамперед всередині самої судової системи.

Ще одним викликом, загостреним війною, суддя назвав збільшення кількості справ про встановлення юридичних фактів, передусім факту смерті, та оголошення особи померлою. Вони стосуються як військовослужбовців, так і цивільних, які загинули внаслідок дій російських окупаційних військ. Оперативне вирішення таких справ має особливе значення, адже від судового рішення можуть залежати правовий статус людини та її близьких, оформлення спадкових прав і отримання передбачених законом виплат. Водночас формування узгодженої практики ускладнюється, зокрема, неодноразовими змінами відповідного законодавства.

У контексті єдності судової практики Віктор Пророк звернув увагу на масштаб навантаження на Верховний Суд: лише за перші п’ять років його роботи було розглянуто 450 тис. справ. За таких обсягів, на його думку, досягти необхідної однаковості правозастосування надзвичайно складно. Суддя висловив переконання, що зменшення кількості справ, які надходять до касаційної інстанції, сприяло б більшій правовій визначеності.

Відповідаючи на запитання про можливі механізми зменшення кількості касаційних скарг, доповідач виокремив два підходи. Перший – запровадження правила про неповернення судового збору в разі відмови за скаргою або її повернення: ризик втрати сплаченої суми спонукав би заявників ретельніше оцінювати перспективи звернення до касаційного суду. Другий – обов’язкове представництво адвокатом у Верховному Суді. Віктор Пророк нагадав, що такий підхід передбачала реформа 2016 року, однак згодом законодавець розширив можливості самопредставництва.

Верховний Суд